Чому в заможних містах США все більше безпритульних

Автор: Х’юго Бачега
Здається, що вони майже всюди: різного віку, на старих і нових місцях. Сплять на картоні чи голій землі, збираються у зграйки під мостами й деревами. Це безпритульні США, майно яких в пластикових торбах символізує життя у безперервному русі.

Нещодавно на вулицях з’явилося багато нових безхатченків. Це жертви того самого процвітання, що трансформувало міста, розташовані уздовж Західного узбережжя США. Кризу, що посилюється, чиновники намагаються якось врегулювати, проте дехто стверджує, що в майбутньому ситуація тільки погіршиться.

Портленд — найбільше місто штату Орегон. Воно розвивається стрімкими темпами і манить до себе багатьох. Це місто троянд, приємного клімату, багатої культури та прогресивного мислення. Також це осердя інновацій, частина так званого Кремнієвого лісу. Нових мешканців, що переїхали сюди за роки після рецесії, привабили високотехнологічні компанії та добре оплачувана робота.

Проте манна небесна цілком очікувано впала не на всіх.

У регіоні з обмеженою пропозицією житла ціни тут стрімко зросли через попит. Тож люди, які раніше перебували на фінансовій межі, втратили колишні можливості й більше не могли собі дозволити житло.

Багатьох врятували родичі та друзі або ж урядові програми і неприбуткові організації. Однак інші опинилися на вулиці. Щасливчикам вдалося знайти місця в державних притулках. Чимало є й таких, що живуть у наметах і фургонах на вулицях.

«Навіть попри те, що економіка сильна, як ніколи, — пояснив мер міста, демократ Тед Вілер, — майнова нерівність зростає тривожними темпами, а переваги [розвитку] економіки зосереджуються в руках невеликої кількості людей… На всій території Сполучених Штатах посилюється нерівність, і це не найкращим чином позначається на людях».

Справді, його місто не єдине. Безпритульних поступово більшає і в інших багатих містах західного узбережжя, до яких переїжджають молоді освічені працівники, зокрема в Сан-Франциско та Сіетлі. Там теж люди втрачають домівки здебільшого через зростання цін та виселення з житла за рішенням суду.

Називати точні цифри завжди непросто, але за даними Департаменту житлового будівництва та міського розвитку, в один окремо взятий вечір 2017 року на всій території США кількість бездомних становила 553 742 особи. Це перше зростання за сім років. Втім, цей показник усе одно на 13% нижчий, ніж 2010 року.

Скорочення числа безпритульних у 30 штатах затьмарюють великі сплески в інших. У п’ятірку найгірших входять Каліфорнія, Орегон і Вашингтон. У Лос-Анджелесі, де ситуацію називають безпрецедентною, було понад 50 000 людей без домівок. Випереджає його хіба що місто Нью-Йорк з його 75 тисячами безпритульних.

Джозеф Гордон на прізвисько Текіла живе в таборі для бездомних «Ліщиновий гай» з дня його створення 2015 року, коли у Портленді вперше оголосили про надзвичайну ситуацію через цю кризу.

«Це дуже страшно. [Ті] люди, яких я зустрічаю, — розповідає 37-річний Джозеф, — походять абсолютно з усіх прошарків суспільства. І безпритульне населення постійно зростає».

Орегонський округ Малтнома називає цифру 4 177 осіб — таку кількість безпритульних за один вечір нарахували тут минулого року. Це на 10% більше порівняно з 2015 роком. Але, на думку багатьох людей, цей показник був іще вищим.

У липні президент Портлендської асоціації поліцейських заявив, що місто перетворилося на «вигрібну яму». Цей коментар продемонстрував напругу в суспільстві, а мер міста назвав його «зневажливим».

Текіла приїхав із Цинциннаті, штат Огайо, в 2011 році. За їхніми словами, вони (Текіла, чоловік-трансгендер, просить називати його у множині) стали бездомними, бо втратили квартиру, в якій мешкали разом із колишнім партнером, що був схильний до насильства.

«Життя на вулиці вчить тебе сприймати все терплячіше. [Наприклад] спокійно співіснувати зі щурами. Також ти починаєш більше цінувати воду чи можливість коли завгодно сходити в туалет», — розказують Текіла.

Зазвичай люди думають, що безпритульний з Мексики через колір шкіри, але це прізвисько пов’язане з маркою текіли «Хосе Куерво».

У автономному поселенні, що складається з дерев’яних будиночків біля шосе, мешкає понад дванадцятеро людей. У половини з них є свій прибуток, хай навіть невеликий. «Якби вони могли дозволити собі житло, то скористалися б цією можливістю», — пояснює Текіла.

У Портленді оренда однокімнатної квартири в середньому коштує 1 136 доларів. Це непідйомна сума для тих, хто живе на допомогу від держави, яка в цьому регіоні складає щонайбільше 735 доларів, чи отримує мінімальну зарплату — 12 доларів за годину. Чиновники обіцяють виділити для незаможних половину з 1 300 будинків, які планують побудувати.

За даними дослідження, проведеного в Портлендському державному університеті, криза боляче вдарила по літніх людях та національних меншинах. Також у цьому дослідженні йдеться про те, що розвиток технологій може привести до скорочення тисяч малооплачуваних робочих місць, що, ймовірно, тільки погіршить непросту ситуацію.

«Для людей з низьким рівнем доходів житло на нашому ринку недоступне, — коментує Шеннон Сінглтон, виконавчий директор доброчинної організації Join, яка допомагає безпритульним знайти постійне житло. — Люди потрапили в безнадійну ситуацію, проте сподіваються, що їхнім поневірянням настане кінець і вони знайдуть собі доступне житло [на ринку]».

Дехто виступає на захист табору Текіли як альтернативного рішення. Проте, за словами представників влади, зрештою доведеться його знести, оскільки останнім часом це створює проблеми для сусідніх будинків. Наразі дату ліквідації табору не називають.

Безпритульність у Портленді та за його межами сьогодні здається помітнішою, ніж будь-коли. Мешканці дедалі частіше скаржаться на сморід сечі, людські фекалії та сміття в громадських місцях, а часом — і у них під дверима. Подекуди виникає відчуття, що це програна битва.

Проте ця криза назрівала вже давно. За останні кілька десятиліть федеральний уряд скоротив фінансування програм доступного житла та закладів охорони психічного здоров’я, і це призвело до того, що багато людей по всій країні опинились на вулиці.

За словами чиновників та постачальників послуг, влада на місцях була неспроможна усунути нестачу. Тепер до цих проблем додалася ще й дорожнеча.

У грудні минулого року австралійський вчений Філіп Олстон, спеціальний кореспондент ООН з питань крайньої бідності та прав людини, два тижні мандрував територією Сполучених Штатів. Його місія, зокрема, полягала в тому, щоб відвідати Лос-Анджелес і Сан-Франциско.

Результатом став розгромний звіт, у якому вчений повідомив, що американська мрія для багатьох обернулася американською ілюзією. Адміністрація Трампа гостро розкритикувала його висновки.

В інтерв’ю Філіп Олстон попередив, що майбутнє не виглядає райдужним.

«Політика федерального уряду за цієї адміністрації полягає в якомога більшому скороченні різноманітних пільг на житло. І на мою думку, найгірше ще попереду», — заявив він.

Інші багаті країни теж мають проблему збільшення кількості безпритульних. Найвразливіші верстви населення відчувають тягар політики жорсткої економії, зростання цін та безробіття. Але в більшості країн Європи, наприклад, досі існує «надійна система соціальної захищеності» груп ризику, зазначив пан Олстон.

«Тобто у Європі ви отримуєте доступ до базової охорони здоров’я, психологічної, фізичної реабілітації… Це разюче контрастує зі США», — пояснює експерт.

За різними даними, по всій території країни влада несправедливо поводиться з безпритульними. Їх переводять у розряд кримінальних елементів, коли обвинувачують у порушеннях — ночівля просто неба, жебрацтво, сечовипускання в громадських місцях.

У серпні федеральний апеляційний суд ухвалив постанову, за якою людей не можна переслідувати в судовому порядку за ночівлю на вулицях, якщо притулків немає в наявності.

Багато людей, позбавлених домівки, мають проблеми з наркотичною залежністю та психічні розлади. У Портленді за поведінкою поліцейських щодо безпритульних наглядає спеціальна агенція.

Це знадобилося після того, як було оприлюднено інформацію про те, що 52% усіх затриманих поліцією за минулий рік становили саме безпритульні. Хоча вони — лише крихітна частка всього місцевого 640-тисячного населення.

«Люди просто намагаються вижити, не маючи для цього жодних засобів, — пояснила Кімберлі Маккалоу, політичний директор Американської спілки цивільних свобод міста Орегон. — На наших очах розгортається криза людяності, нашого вміння співчувати й допомагати одне одному».

Однак Текілу це не дивує.

«Авжеж, є тертя, — кажуть вони. — Якщо у поліцейського був невдалий день… то на кому найлегше зірвати злість? Звичайно, на безпритульному. Особливо якщо в нього немає підтримки».

У «Ліщиновому гаю» Текіла знайшли собі підробіток, але збирають пожертви: туалетний папір, пакети для сміття й шампунь. Вони збирали документи для місцевої програми доступного житла, проте не сподіваються найближчим часом виїжджати з табору.

«Така важка ситуація з безпритульними — поганий [знак], особливо коли ти живеш у найбагатшій країні, — каже Текіла. — І надії дуже мало. Це якесь жахіття».

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here